Інститутська та Грушевського - початок.

Менше місяця тому в проекті "Сліпа Uкраїна" з'явилася стаття, присвячена вулиці, на якій розміщувалися два табори.

  Інститутську вулицю відвідали і сьогодні вдень, ще до страшних подій на Грушевського. Починали прогулянку від Арсенальної - хотілося пройтися вздовж Маріїнського парку, та де там - на перехресті з Кріпосним провулком вже стоять правоохоронці. Навпроти збирається сила-силенна людей у масках та протигазах. Виходимо на паралельну.

  Психологічний клімат Інститутської разюче змінився - за владними барикадами вже не було ні страху, ні параної. Тепер вулиця була заповнена людьми. Справжніми, нескореними патріотами, які, наче по якійсь команді оточували владний квартал. Були і старі, і молоді. Були і в масках, і без. Кожен із них мав рішучий вираз обличчя. Це ними сприймається як щось дуже важливе. Ідеш по вільній вулиці...

Біля АП

  Стоять старенькі барикадні автобуси. Біля кордонів зупиняються люди і щось розповідають бійцям...накипіле.

Біля Адміністрації Президента, наприклад, бабуся з каструлею на голові кричить до офіцерів, які стали з одного боку - мовляв, били людей ті, що гріються зараз десь по квартирах чи казармах, а стояти захищати вивели дітей. Дехто із оборони її слухає - хто сміється, а хто уважно ловить слова.

 На Шовковичній також правоохоронці ведуть діалог з громадянами...хтось словесно...хтось очима.

вул. Шовковична

 Проходимо далі. На Садовій правоохоронці почувають себе вже не так впевнено - позалазили на причепи.

вул. Садова

  Звідси починаємо чути вибухи. Хтось казав, що ітимуть блокувати Раду. Перша думка - закидують феєрверками кордони міліції. Починається активний рух - хлопці починають бігти кудись вперед. Минає сім-вісім секунд - вибух. Скільки ж там тих феєрверків. Пізніше ловлю слова - використовуються шумові гранати, беруть кордон біля Лобановського. Отже, не мітингуючі... До самої Європейської площі крутиш в своїй уяві, - що ж воно там?

  Вже прямуємо Майданом, минуємо барикади. Біжать..Біжать колонами, десятками - всі на Грушевського. Вийшовши на площу почув схвильоване, ні, нажахане перекрикування між подружжям. В жінки біля вуха телефон. Мить - і розумієш все без слів - там їхній син!  В самій гущі бою дитина, за яку їм обом не страшні жоден вогонь, жодне каміння.

  Пара метрів, от-от, проходиш вже з нетерплячістю і бачиш ЦЕ. Вогонь, дим, газ. Люди кидаються на допомогу. Карети швидкої стоять неподалік, мигаючи синіми ліхтарями. Залишаю на хвильку супровідників, яких не можна було кидати, щоб сфотографувати і відчути Це. Люди, думки яких зараз явно не про ввічливість перепрошують мене за те, що випадково зачепили. Іду далі. Все ще не перестають гриміти гранати, постійні спалахи, вогонь! Люди кричать. Мішанина. Серед натовпу два товариша несуть на плечах третього - ранений. Все ще іду. Нескорені. Тут стоять і борються мужні, безстрашні перед обмундируванням міліції люди. Через певний час починають колоти легені - симптом газу. Вертаюсь, із сумом, що не взяв фотоапарата. Проходжу Майдан - танці і співи.

вул. Грушевського

  Щодо думки Сліпої Uкраїни, то ми сподіваємося, що люди знають, що роблять. Розраховуємо, що є план дій, бо як ми знаємо - знищити старе легко, а побудувати нове, тим паче путнє, вже набагато важче. Боротьба має вестися за конструктивну ідею - потрібно знати, що робити після перевороту до того, як її вчиняти.

  На думку спадає одна фраза: "навіщо зараз втрачати людей, коли вони конче треба?".

  Стосовно питання провокацій: язик не повертається, а пальці не лізуть до клавіш, щоб сказати і написати, що декілька тисяч людей є провокаторами. Питання хто це централізовано почав - інша справа. Опозиція, якій це вигідно, устигла умити руки. Але її народ також не хоче бачити при владі, тому і не слухає. Народ втомлений, народ змучений, народ хоче дій, а не Народних віче, де опозиція просто піариться і переливає з пустого в порожнє. Сподіваємося, що всі добрі люде будуть здорові.

Чекаємо ваших коментарів!

Завжди українська!

Завжди з вами, Сліпа Uкраїна!