Як же боляче дивитись на те, що знесений у грудні пам'ятник "вождю" комунізму так активно і з піною на роті захищають, мовляв, вандали знищують історичні пам'ятки Києва, клянуться відновити і тому подібне, а коли зносять куди старіший будинок, де проживав Грушевський чомусь мовчать, і, мабуть, тихо радіють...
Щойно прочитавши статтю про знос будинку Грушевського у Києві одразу на думку прийшли події початку грудня, а саме - коли Леніну сказали "good bye". Скільки сил для цього потребувалось - то встановлювали охорону, то тітоньки і комуністи кидалися на захист із плачем, тримаючи Карла Маркса, як Біблію. Найдотепніше те, що над поваленим пам'ятником "вождю" революції тужили всі, кому не лінь [головний аргумент - вандалізм], на противагу цьому серед сотень жителів Києва, які публікували сою думку, ким замінити Леніна, знайшлися одиниці тих, хто був за відновлення старого.
На захист особняка також вийшли люди [у вересні], але із "видних" ніхто не сказав ні слова. Машини зупинились. Однак Суд вище народної волі - тишком-нишком, з міліціонерами (слугами народу і правопорядку) сьогодні знесли домівку першого Президента України. На його місці побудують...торговельно-розважальний центр. Чому тоді було не знести "хрущовку" яку-небудь, які тільки псують вигляд старого міста? Чому в нашій державі ЗАКОННО знищити історичну будівлю, якій більше 100 років, і в котрій проживала постать, відома своєю боротьбою за незалежність України, але ПРОТИЗАКОННО здихатися пам'ятника особі, яка погубила мільйони людей, відібрала нашу незалежність і майно? Чому в моїй державі стільки несправедливості? Чому ніхто не хоче вчити історію? Чому всім байдуже?
Я, наприклад, хочу, щоб такі імена, як Симон Петлюра, Михайло Грушевський, Павло Скоропадський були більш знаними в нашій державі, ніж Ульянов В. І.
Так знищується наша історія. Уявіть молоду сім'ю, яка просто отак гуляє столицею, а маленьке дитя 7-12 років зупиняється на початку бульвару Шевченка і питає - "а хто цей дядя?". Неважко буде пояснити, що це той, хто здійснив революцію, простіше кажучи - докорінно змінив найбільшу в світі державу. Важче буде пояснити, якою ціною це все здійснювалось...І! ЧОМУ досі стоїть йому пам'ятник? Чому така погана людина досі нагадує про себе? Чому знаходяться ті, хто досі захищає пам'ять про нього? Значить, цей "вождь" не такий вже поганий був. - подумає малий українець. Але на вулиці Саксаганського 111 майбутнє України побачить лише торговельно-розважальний центр, де продають яскраві китайські іграшки, і, можливо, завдяки Табачників-молодших, не дізнаються до кінця - хто ж такий Михайло Грушевський, та за що він боровся. На душі смуток... Я від всього серця бажаю тому ТРЦ поганої репутації. Сподіваюся, знайдуться люди, які бойкотуватимуть "вандальний бізнес".
Врешті-решт, в силах самих мешканців столиці зупинити таке свавілля. Я кажу не тільки про акції протесту (до речі, національне піднесення Києва - Майдан - міг би направити сюди колону активістів, до чого я закликаю:), а і про бойкот товарів і послуг, які надаватимуться в майбутньому ТРЦ. На таку відповідь народу майбутні забудовники подумають перед тим, як чіпати чергову часточку історії.
Завжди з українським народом, Сліпа Uкраїна!
